Етіологія і патогенез повністю не з’ясовані, але важливу роль відіграють спадкова схильність, а також вплив факторів зовнішнього середовища. Позитивний сімейний “алергічний анамнез” виявляється у 2/3-3/4 дітей з алергічним діатезом. Часто в таких дітей є високий рівень іммуноглубіну Е в крові або надмірна секреція та звільнення гістаміну з тучних клітин, недостатня його інактивація, що й визначає схильність до алергічних реакцій.

Провокуючі фактори можуть проявитися рано – токсикози першої та другої половини вагітності, інфекційні захворювання, вживання ліків під час вагітності, порушення харчового режиму вагітної, особливо в останні місяці вагітності (одноманітне з надмірним вживанням одного з трофоалергенів – яєць, меду, кондитерських виробів, молока, мандаринів), а, також, під час годування грудьми.

При позаутробного періоді алергени передаються з грудним молоком і їжею (трофоаллергени), через кишкову стінку, що володіє підвищеною проникністю, особливо у дітей грудного віку, тим більше після шлунково-кишкових захворювань, а також у період одужання від різних захворювань, при втраті маси тіла і виснаженні. Потенційним сенсибілізуючим агентом може бути їжа, яка не піддається тепловій обробці (гоголь-моголь, сире молоко, збиті з білком ягоди тощо), а також такі продукти, як риба, горіхи і деякі інші, не знижують своїх алергізуючих властивостей і при тепловій обробці . Алергія може бути викликана і звичайними продуктами, якщо дитина отримує їх у надмірній кількості (перегодовування), особливо при одноманітному наборі поживних речовин. Легко стають алергенами продукти, які вживаються в той чи інший сезон або нечасто, при включенні їх в раціон у великій кількості (ягоди, овочі, горіхи тощо), а також при введенні в раціон не належних за віком продуктів (ікра, креветки та ін .). Має значення безладне харчування, зловживання солодощами, гострими, солоними стравами, введення в раціон дитини багатьох нових продуктів за короткий проміжок часу. Дитина з алергічним діатезом легко набуває підвищеної чутливості не тільки до харчових речовин, але і до таких зовнішніх алергенів, як шерсть, домашній пил (алергічний респіраторний синдром за Ратнером).

Алергени можуть потрапляти в організм дитини через шкірні покриви і слизові оболонки (кон’юнктив, тощо) і під час ін’єкцій, вакцинацій.

У дітей перших років життя, особливо грудних, основним джерелом алергенів є їжа (співвідношення підвищеної чутливості до їжі і до антигенів становить 20: 1); протягом цього року життя зростає число антигенів, які отримуються при диханні (співвідношення як 2:1); до 4-5 років антигени надходять однаково часто як через їжу, так і повітряним шляхом.

У дітей з алергічним діатезом є порушення в корково-підкоркових взаєминах, виявляється парасимпатична налаштованість або дистонія вегетативної нервової системи, функціональні зміни печінки, інтермедіарного обміну (жирового, вуглеводного, білкового, водного, сольового, вітамінного, КЩС), що важливо для організму в процесі його адаптації до зовнішнього середовища та харчування. У дітей з алергічним діатезом може виникнути явище дискортицизму-відносно високої секреції мінералокортикоїдів, порушення метаболізму кортизолу в печінці.

Розвиток алергічної реакції супроводжується підвищенням у крові ряду біологічно активних речовин (до 12 видів): гістаміну, серотоніну, лейкотрієнів та ін У патогенезі певну роль відіграють і аутоалергічних процеси, швидше за все, вони виникають ще в процесі захворювання. Розвиток процесів аутоаллергізаціі з постійним надходженням в кров автоалергенів сприяє прискоренню протікання алергічного діатезу.

Клінічна картина: Характерні велика маса тіла при народженні, особливо якщо це перша дитина в сім’ї; рано з’явилися і вперто зберігаються в умовах правильного догляду попрілості; зникає й знову з’являється себорея волосистої частини голови; нерівномірний ріст епітелію слизової оболонки язика – “географічна мова”; підвищена гідролабільность тканин (проба Мак-Клюра-Олдріча прискорена до 5-15 хв); значно перевищують вікову норму збільшення маси тіла і великі її коливання під впливом несприятливих умов; позитивні шкірні проби на екзогенні алергени ще при відсутності будь-яких клінічних проявів алергічного діатезу. При огляді звертає на себе увагу бліде обличчя, зайва маса тіла, зниження тургора тканин (пастозних тип) або худоба, відставання у фізичному розвитку, нервозність.

Симптоматика різноманітна. Вона складається із враження слизових оболонок (ринофарингіти, стенозуючий ларингіт, блефарити, флік-тени, кон’юнктивіти, кератити, вульвовагиніти, нестійкий стілець, “географічна мова”), лімфатичної системи (збільшення лімфатичних вузлів, аденоїди, гіпертрофія мигдаликів), шкіри (себорея , молочний струп, строфулус, екзема, нейродерміт та ін.). У цих дітей можуть спостерігатися бронхіальна астма, полінози (сінна лихоманка) та ін. У крові – еозинофілія, може бути помірна анемія, відносний нейтрофилез, моноцітопенія. У сечі-велика кількість клітинних елементів в осаді, не виключаючи і підвищений вміст лейкоцитів. У калі – велика кількість епітелію і еозинофілів.

Гнейс зустрічається тільки у дітей грудного віку: брудно-сірі або коричневого кольору себорейні лусочки у вигляді чіпця або панциру на волосистій частини голови, переважно на верхівці і тім’ї. Перебіг гнейсу сприятливий, але в деяких дітей він переходить в себорейний екзему (набряклість, почервоніння, посилене коркоутворення), що нерідко поширюється на вушні раковини, чоло, щоки.

Частим симптомом алергічного діатезу, особливо у дітей 1-го року життя, є молочний струп (або кірка): на шкірі щік, часто поблизу вушних раковин, утворюється різко відмежоване від здорової шкіри почервоніння, набряклість нерідко з ознаками лущення. У частини дітей молочний струп супроводжується сверблячкою, часто трансформується в екзему.

Запекла форма попрілості – інтертріго – один з важливих симптомів алергічного діатезу. Попрілість може бути сухою, в інших випадках спостерігається мацерація шкіри (зазвичай в гладких, пастозних дітей грудного віку). Найбільш важкою формою алергічного діатезу слід вважати дитячу екзему, яка у дітей старшого віку може трансформуватися в нейродерміт.

У групі дітей з алергічним діатезом більш високі і показники смертності від різних гострих захворювань. У дітей з екземою іноді реєструється несподівана блискавична смерть ( “экземна смерть”), причиною якої є анафілактичний шок.

Диференційний діагноз проводять з екземою, еритродермією, дерматитом, псоріазом, імунодефіцитом, синдромом порушеного кишкового всмоктування.

Лікування: Стандартної дієти не існує. Необхідне раціональне харчування. Грудне годування не припиняють, хоча і не виключена наявність в ньому трофоалергенів. Дієта матері повинна бути бідна на вуглеводи, жири, кухонну сіль та можливі трофоалергени. У деяких випадках (жирне грудне молоко), зціджене грудне молоко піддають пастеризації (протягом 30 хв при температурі 65 ° С) і верхню плівку знімають або ставлять молоко на 3-4 години в холодильник, а потім знімають вершки, після чого пастеризують. Дітям старшого віку рекомендовано виключити киселі, муси, свинину, бульйон з яловичини, рибу, яйця в будь-якому вигляді, бобові продукти, горіхи, спеції, приправи: помірно обмежити жири і білки, рідину. З каш перевага віддається гречаній; ввечері рекомендуються овочі, салати, запіканки. Якщо екзема стала наслідком вживання трофоалергенів, то вона за 24 год може стихнути при такій дієті: страви з рисового відвару, 1 страва з фруктів (не жовтого забарвлення), 1 страва з овочів (картопля), 1 страва з рису з фруктовим соком (не жовтого забарвлення). У кожний наступний день до цього основного раціону додають нову страву під контролем динаміки захворювання.

Якщо на фоні алергічного діатезу діагностують дисбактеріоз, то можуть бути ефективними 10-денні курси лактобактерину і біфідумбактерину.

Призначають лікарські засоби, що сприяють зменшенню свербіння і проникності судинної стінки, а також седативні: 3-5% розчин броміду натрію, димедрол та інші антигістамінні засоби у віковій дозуванні. 5-10% настій (1 чайна або 1 столова ложка 3 рази на день) або настоянка лагохілуса п’янкого (по 1 краплі на кожен місяць дитини, але не більше 15 крапель на прийом дітям старше 1 року). Призначають також вітаміни В5, B6, B12, В15, А, С (аскорбінова кислота може посилити свербіж) у лікувальних дозах не менше 3-4 тижнів.

За стихання гостроти шкірних проявів застосовують гістоглобін (препарат гістаміну і іммуноглобіна). Стерильно приготований препарат (разову дозу розводять 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду перед ін’єкцією) вводять підшкірно в область плеча кожні 3-4 дні (курс лікування 3-5 ін’єкцій). Протипоказання – інтеркурентне захворювання, одночасне застосування гормонів (через 1-2 міс після застосування останніх).

Місцеве лікування: спочатку примочки (Ichthyoli, 01. Cadini aa 10,0, Anaesthaesini 3,0, Zinci oxidati, Taici veneti, Amili tritici ai 10,0, Glycerini, 8,0, Aq. Plumbi 100,0), за зникнення набряклості, мокнення – мазеві терапії. При загоєнні попрілостей-Spiritus vini 90 гр. 100,0, Tanini7, 5, Fuxini 0,07. Крім того, призначають помірно теплі ванни (не вище 38 гр. С) на 10-15 хв з пшеничними висівками або картопляним борошном (400-600 г на ванну), з дубової корою, низкою, чистотілом, з додаванням лагохілусу (0,1 -0,5% розчин), перманганату калію (до світло-рожевого кольору). Застосовують загальне ультрафіолетове опромінення від 1 / 4 до 1 ерітемной дози 15-20 разів (щодня або через день). Усунення вогнищ вторинної інфекції також покращує загальний стан хворого.

Профілактика: Раціональне харчування матері, особливо якщо у них є “алергічна схильність”, з уживанням помірної кількості різноманітної, добре обробленої їжі, з виключенням з харчування яєць, обмеженням молока (до 1 – 2 склянок на добу), цукру, шоколаду, меду, цукерок, горіхів, а, також, ковбас, сосисок, рибних консервів. Організація харчування дитини у відповідності віку. B час захворювання і в період реконвалесценції рекомендується давати дитині добре оброблену їжу в помірних кількостях, уникати введення нових харчових продуктів. Дотримання правил вакцинації, яку бажано проводити тільки в період ремісії і після відповідної підготовки. Гігієнічний догляд за дитиною грудного віку. Уникати застосування парфумів, шампунів, туалетної води. Прогноз за умови дотримання всіх заходів профілактики і лікування сприятливий.

Виділяють гостру діарею, що триває 7-10 днів, затяжну діарею – від 2 до 11 тижнів і хронічну – 3 місяці й більше.

Хоча в розвитку діареї можуть бути задіяні відразу кілька механізмів, для простоти можна вважати, що в більшості випадків мова йде про дисбаланс між усмоктувальними і видільної процесами.

Етіологія:

Причинами, що приводять до розвитку гострої діареї, є дієтичні похибки і харчова алергія (непереносимість цитрусових, полуниці, молока, зловживання кавою, пивом, клітковиною), прийом деяких лікарських препаратів (магній препарати, колхіцин, теофілін, антибіотики) і, звичайно ж, інфекційні агенти – бактерії, віруси і найпростіші. Справжня водяниста діарея розвивається внаслідок вірусного гастроентериту (ротовіруси, Норфолк віруси та ін) або дії бактеріальних токсинів (золотистий стафілокок ентеротоксігенная кишкова паличка, холерний вібіріон, кріптоспорідіі та ін.)
клініка

А незапальної діареї: як правило, у хворих не відзначається лихоманки, інтоксикації (слабкість, нудота), виділення крові у фекаліях, але через залучення в процес тонкої кишки спостерігається значна маса калу, втрата рідини.

Для діареї запального характеру типові часті дефекації з виділенням малого обсягу калових мас, лихоманка, кров у фекаліях, інтоксикація, але не зневоднення.

Лікування:

Необхідність у відшкодуванні рідини і солей виникає в тому випадку, якщо маса фекалій перевищує 500 мл на добу. Для цього може використовуватися Регідрон, а при недоступності розчинів промислового виробництва рекомендується розчин власного приготування (8 чайних ложок цукру, 1 чайна ложка кухонної солі, сік 2 апельсинів на 1 літр води). В даний час застосовуються різні модифікації цієї формули, але розчини на основі рисового відвару представляються найбільш перспективними.

Незапальна гостра діарея не є показанням до призначення антибактеріальних препаратів. Їх варто застосовувати при інфекціях, коли в картині захворювання є інтоксикація, лихоманка, домішки крові в фекаліях. Антибіотики в цьому випадку призначають емпірично ще до уточнення хвороботворного агента при мікробіологічному дослідженні. Така тактика виправдана, тому що процес швидкоплинний, а причини гострої бактеріальної діареї вдається встановити лише в 60% випадків. Ще рідше виявляються лямблії та інші найпростіші (менше 50%), для чого доводиться багато разів досліджувати зразки. Препаратами вибору визнані для бактеріальної діареї – фторхінолони (ципрофлоксацин, норфлоксацин тощо), при амебіазі – метронідазол, при гельмінтозах – відповідні антигельмінтні препарати.

Тривалість і тяжкість діареї зменшуються під впливом препаратів вісмуту і діосмектіта. Солі вісмуту погано всмоктуються. Присутня у просвіті, вісмут проявляє антибактеріальну активність, що і пояснює його позитивний ефект, наприклад, при діареї мандрівників. Що стосується діосмектіта (Смекта), то він пов’язує віруси, бактерії та бактеріальні токсини, створюючи передумови для зменшення запалення в слизовій оболонці кишечнику. Він успішно захищає слизову оболонку від дії мікроорганізмів і жовчних солей.

Препарати з насіння подорожника частіше використовуються для лікування закрепів, але завдяки вираженій водозвязній здібності вони можуть бути корисні і при діареї. Маса фекалій в цьому випадку не зменшується, але ущільнення фекалій і усунення рідкої консистенції полегшує переносимість діареї. Це особливо важливо при запальному її варіанті з частим стільцем невеликого об’єму.

Під маскою хронічної діареї можуть ховатися різноманітні захворювання – синдром роздратованого кишечнику, невиразкова диспепсія, хологенная діарея, целіакія, виразковий коліт, хвороба Крона, мікроскопічний коліт та інші. Уточнююча діагностика стає обов’язковим елементом лікувальної стратегії. Хронічна діарея спостерігається при деяких пухлинах, цукровому діабеті та ін. Кожна із зазначених захворювань вимагає свого лікування.

Лікарі розрізняють два типи цього захворювання : гострий синусит (характеризується гіперемією серозним, потім гнійним відокремлюваним і триває, як правило, 2-3 тижні) і хронічний синусит (зазвичай виникає в результаті гострих синуситів, що неодноразово повторюються і недостатньо вилікуваних).

Що таке синуси?

Синуси – це чотири пари повітряних порожнин, розташованих усередині голови, навколо носа. Ще їх називають параназальні порожнини або навколоносові пазухи. Види синусів :

* гайморит – запалення слизової оболонки верхньощелепної (гайморовою) пазухи;
* фронтит – запалення лобової пазухи;
* етмоїдит – запалення гратчастого лабіринту;
* сфеноїдит – запалення клиновидної пазухи.

Кожен синус відкривається в порожнину носа для вільного проходження повітря і слизу, тому будь-яка інфекція, імунна або алергічна реакція в порожнині носа також захоплює і синуси. При запаленні повітря в синусі разом з гноєм або іншим відокремлюваним, чинить тиск на стінки синуса і викликає біль. Також, якщо запалена мембрана синуса перешкоджає попаданню повітря всередину, в порожнині утворюється вакуум, що викликає больовий ефект.

Симптоми синуситів

Локалізація болю залежить від того, який з синусів охоплений запаленням. Характерними симптомами синуситів є наступні:

* головний біль, особливо сильний вранці;
* слизові або гнійні виділення з носа;
* болі в області верхньої щелепи, зубний біль, біль при натисканні на щоки при запаленні верхньощелепних синусів (гайморит);
* запалення этмоидальных синусів (этмоидит) викликає пухлину і набряки м’яких тканин навколо очей, століття, біль між очима. Крила носа стають чутливими до щонайменшого дотику, відчувається часткова втрата нюху і заложенность носа;
* при запаленні лобових пазух (фронтит) провідними симптомами являються сильні головні болі, переважно в області лоба і відчуття важкості в проекції ураженої пазухи;
* інфекції клиновидних синусів (сфеноїдит) зустрічаються відносно рідко і проявляються вушними болями, болями в області шиї, болями “вверху” голови.

Інші симптоми синуситів схожі з такими при простудних захворюваннях, а саме: підвищена температура, слабкість, стомлюваність, нічний кашель, заложенность носа та ін. Проникнення слизових, серозних або гнійних виділень з синусів в горло може викликати його запалення. Нерідкі випадки, коли синусити ставали причиною мозкових інфекцій, особливо у часто хворіючих дітей.

Які причини гострих синуситів?

Найбільш поширеною причиною, що викликає гострий синусит, є респіраторна вірусна інфекція або, просто кажучи, звичайна простуда. Віруси здатні проникати в синуси, викликаючи їх запалення. Наприклад, при попаданні вірусів або бактерій в порожнину носа організм відповідає негайною імунною реакцією, гіперпродукцією слизу і збільшенням кількості лімфоцитів в слизовій оболонці носа. Усе це призводить до звуження просвіту носових ходів і утруднення дихання. Коли запальний процес захоплює слизову оболонку синусів, це також призводить до її набряку і утруднення виходу повітря і слизового відокремлюваного з порожнини синуса. Уповільнений або ускладнений відтік слизу створює додаткові умови для розмноження бактерій.

Такі бактерії як Streptococcus pneumoniae або Haemophilus influenzae можуть в нормі знаходитися у верхніх дихальних шляхах, не викликаючи запальних реакцій. Проте у разі, коли захисні сили організму ослаблені або відтік слизу з синусів ускладнений інфекційним простудним захворюванням, ці бактерії починають посилено розмножуватися, викликаючи гострі синусити.

Іноді запалення синусів викликає грибкова інфекція. Вона виникає у випадках, коли імунна система організму ослаблена і частенько протікає за алергічним типом.

Хронічні запалення носових пазух, вазомоторний риніт, вдихання холодного повітря і навіть деякі дезодоранты також здатні призводити до розвитку синуситів.

Які причини хронічних синуситів?

Алергічні реакції, бронхіальна астма, імунодефіцитні стани – найбільш часті причини хронічних синуситів. При алергії на пил, пилок рослин або плісняву, виникає вазомоторний риніт, який служить пусковим механізмом в розвитку хронічних синуситів. Дослідження, що проводилися в США, показали, що 80% пацієнтів з алергічними ринітами і 75% пацієнтів з бронхіальною астмою страждають також і від синуситів.

У деяких людей розвитку хронічних синуситів значною мірою сприяють холодний, сирий клімат і забруднене довкілля.

Також. як і у разі гострих синуситів, в розвитку хронічного запалення важливу роль грають імунодефіцитні стани (СНІД, муковісцидоз), а також носові поліпи.

Іноді синусити виникають як побічна реакція на деякі медикаменти, наприклад, нестероїдні протизапальні засоби.

Як діагностується синусит?

Ваш доктор може діагностувати синусит після того, як вислухає симптоми, огляне носоглотку, призначить рентген і, якщо необхідно, комп’ютерну томографію.

Лікування синуситів

Після того, як був поставлений діагноз і виявлена можлива причина, що викликала захворювання, лікар призначить Вам відповідне лікування.

При гострих синуситах в основному призначаються протинабряклі препарати для усунення заложенности носа, антибіотики, болезаспокійливі препарати і иммунокорректоры.

При застосуванні потивоотечных крапель або спреїв Ви повинні чітко дотримуватися прописаного графіка лікування і дозування препарату, оскільки при безконтрольному застосуванні симптоми набряків або закладеності носа можуть посилюватися.

Антибіотики, ефективні проти певного типу мікроорганізмів, що викликали хворобу, можуть призначатися при синуситах як в монотерапії, так і у поєднанні з протигрибковими препаратами і иммунокорректорами. При призначенні антибіотиків Ви повинні постійно знаходитися під контролем лікаря, щоб уникнути розвитку ускладнень (алергічній реакції).

Окремо слід зупинитися на лікуванні хронічних синуситів. Лікування цього виду синуситів є досить важким завданням, оскільки частенько присутні в синусах мікроорганізми погано реагують на антибиотикотерапию. Зазвичай призначаються стероїдні протизапальні препарати (оральний або у вигляді носового спрея), для зменшення запалення і набряку, хоча вони і мають ряд небажаних побічних ефектів.

У випадках, коли синусит є слідством іншого, серйознішого захворювання (наприклад, бронхіальної астми або алергічної реакції) лікування починають з останнього.

При неефективності медикаментозного лікування удаються до хірургічної операції (видалення поліпів і серозного вмісту порожнин). У дитячій практиці, наприклад, часто практикується видалення аденоїдів, для полегшення носового дихання. Найбільш сучасним і безпечним хірургічним методом лікування синуситів є застосування ендоскопічної синусної хірургії.

Профілактика синуситів

Звичайно, Ви не зможете захистити себе від будь-якої простуди, проте у Ваших силах підвищити опірність організму, тим самим зменшивши кількість простудних захворювань і запобігши їх хронічній течії.

Ось декілька простих порад:

* якщо Ви схильні до простудних захворювань, частіше провітрюйте приміщення, а також уникайте довгий час вдихати вологе і холодне повітря;
* прагніть не дихати пилом, сигаретним димом, і іншими речовинами (особливо якщо у Вас алергія), що забруднюють повітря;
* якщо Ви страждаєте від алергії, обов’язково виявите з Вашим лікарем алерген і пройдіть курс десензибілізації;
* уникайте купання в басейнах з хлорованою водою, оскільки хлор має дратівливий вплив на слизову оболонку носових ходів;
* якщо Ви літаєте літаками, то при хронічних синуситах тиск, що збільшується, здатний викликати дискомфорт і навіть біль, тому лікарі рекомендують обов’язково користуватися протинабряклими краплями перед польотом щоб уникнути цих проблем.

Залежно від поєднання кількох факторів проявліня ІХС можуть бути різні. Її першим проявом (і, на жаль, останнім) може бути раптова смерть або інфаркт міокарда, стенокардія, серцева недостатність, порушення ритму серця. Нерідко це захворювання вражає людей ще молодих (віком 30-40 років), які ведуть активний спосіб життя.

Причинами захворювання є: вживання висококолорійних продуктів з високим вмістом холестерину, жирів, солі, а, також, регулярне вживання алкоголю; куріння; малорухливий спосіб життя; нервово-психічні перевантаження.

Профілактика ІХС:
В основі профилактики серцево-судинних захворювань лежить боротьба з вищеперерахованими факторами ризику: раціонально харчуватися, стежити за масою тіла, регулярно займатися фізичними вправами, відмовитися від куріння і зловживання алкоголем, регулярно контролювати свій артеріальний тиск.

ІХС тривалий час може протікати приховано, без характерних симптомів і тільки цілеспрямоване обстеження з використанням елетрокардіографіі, ульторозвукових методів дослідження, дозволяє виявити вже наявні захворювання. При виявлення в людини ІХС основним завданням є попередження подальшого прогресування захворювання та ускладнень.
Лікування ішемічної хвороби серця:
Лікувальні заходи при ІХС включають зміну способу життя, усунення факторів ризику ІХС або протидія їм, або призначення медіикаментозних препаратів і хірургічного втручання шляхом накладення аортокоронарних або маммарно-коронарних шунтів.
Встановлення прогнозу при ІХС вимагає врахування великої кількості взаємопов’язаних чинників, що мають різне прогностичне значення. Дуже несприятливо впливають на прогноз: висока (не контрольована медикаментами) артеріальна гіпертонія, важкі розлади ліпідного обміну, важкі форми цукрового діабету.

Сучасні антиангінальні препарати можна розділити на 3 групи: нітрати і нітратоподібні; бета-адреноблокатори і антиадренергічні; антагоністи кальцію. Найбільш швидко перериває напад стенокардії нітрогліцерин. Його найчастіше приймають у вигляді таблеток по 0,5 мг. Концентрація нітрогліцерину в крові досягає максимуму через 4-5 хв. Максимум гемодинамічна і, відповідно, антиангінальна дія утримується впродовж 20 хв. Профілактичний прийом нітрогліцерину доцільний за кілька хвилин до виконання навантажень, які регулярно провокують напад болю, або перед можливим емоційним напруженням. Розроблено різні лікарські форми нітрогліцерину, які дозволяють подовжити ефект, – таблетки і капсули для прийому всередину, мазі та пластирі для накладення на шкіру, платівки для аплікації на слизову оболонку ясен (тринітролонг).

Лікування бета-адреноблокаторами передбачає підбір ефективної дози індивідуально для кожного хворого. Лікування починають з мінімальних доз, які поступово підвищують до гемодинамічного та клінічного ефекту. Підібрану ефективну дозу призначають на тривалий час з метою підтримуючої терапії. На відміну від нітратів, при тривалому застосуванні бета-адреноблокаторів звикання до них не наступає.

Загальні протипоказання до призначення бета-адреноблокаторів наступні: застійна серцева недостатність, яка не компенсується серцевими глікозидами і діуретиками; бронхіальна астма і важка (обструктивна) дихальна недостатність; брадикардія при ЧСС нижче 50 ударів / хв; артеріальна гіпотонія (систолічний артеріальний тиск 100 мм. рт. ст. і нижче); синдром слабкості синусового вузла; атріовентрикулярна блокада 2 і 3 ступеня.

Найчастіше причиною пульпіту є мікроби і токсини, які проникають у пульпу з каріозної порожнини зубу. Збудник пульпіту – стрептокок (гемолітичний і негемолітична), але пульпіт може бути викликаний і стафілококами, лактобацилами. Запалення в зубі починається з інфікування ділянок, наближених до каріозної порожнини. Надалі мікроби і токсини проникають в кореневу пульпу.

Звичайно розвивається як гостре захворювання. Головний симптом пульпіту – мимовільна гостра біль в зубі. При гострому пульпіті біль ріжуча, прицільна. Біль при пульпіті може носити нападоподібний характер і частіше виникає вночі. При прогресуванні пульпіту біль віддає по ходу гілок трійчастого нерва.При лікуванні пульпіту перед лікарем стоять наступні завдання: ліквідація вогнища запалення в пульпі і усунення болю, стимуляція процесів загоєння, попередження розвитку періодонтиту та відновлення форми і функції зуба.

Як правило, у результаті запалення відбувається омертвіння пульпи, біль поступово стихає, але якщо зуб не вилікувати, то з часом (у різний термін) мікроорганізми з омертвілої пульпи проникають через канал зубу в навколишній корінь зубної тканини й викликають періодонтит.

При серйозних формах захворювання приступи ниючого болю нечасті й короткочасні, в міру прогресування процесу вони частішають і подовжуються. При гнійному пульпіті приступи тривалі, пульсуючі, болі наростають. При серозному пульпіті холод викликає болючий приступ, а при гнійному – купірує його. При хронічних формах пульпіту. типові болючі приступи виникають головним чином під час загострень.

У дітей через те, що в молочних і постійних зубах каріозний процес протікає дуже швидко, запалення пульпи часто розвивається зненацька й швидко стає гнійним. Тому, що коріння зубів у дітей буває або ще недорозвинене, або вже розсмоктується, запальний процес дуже швидко переходить на навколишні тканини. Це може привести до загибелі зачатків постійних зубів.

Лікування. Проводить лікар- стоматолог. Якщо немає можливості відразу звернутися до лікаря (наприклад, уночі або в дорозі), прийміть анальгін, іноді гострий біль стихає від холодної води. В якості першої допомоги при сильних болях можна застосувати 2%-й теплий розчин амідопірину (пірамідону), закапавши його в каріозну порожнину. Це засіб нешкідливий для слизової оболонки, але приносить короткочасне заспокоєння. Тому, незважаючи на затихший біль, варто якнайшвидше звернутися до лікаря.

Попередження пульпіту полягає у своєчасному лікуванні карієсу зубів. Доцільно не рідше 2 разів на рік відвідувати стоматолога. Батьки повинні уважно ставитися до скарг дитини і, з появою болю, привести її на огляд до стоматолога.

Склад і форма випуску:

Мазь: 10 г в тубі.

1 г гідрокортизону ацетату 5.58 міліграм фраміцетин 10 міліграм, гепарин 100 міліграм, ЕД ескулосид 10 міліграм. Інші інгредієнти: етіламінобензоат, бутиламінобензоат, мазева основа.

Капсули ректальні: в упаковці 20 шт.
1 капсула: 2.79 міліграм гідрокортизону, 5 міліграм ацетату фраміцетину, 5 міліграм ескулосиду. Інші інгредієнти: етіламінобензоат, Бутил амінобензоат, мазева основа.

Фармакологічна дія:

Комбінований препарат для лікування геморою йі інших захворювань аноректальної зони.

Гідрокортизон – глюкокортикостероїд, має протизапальну дію, зменшує виділення.

Ефект препарату виявляється через кілька хвилин після застосування. Тривалість дії залежить від того, скільки часу препарат буде в місці введення.
До складу ректальних капсул і мазі входить фраміцетин – антибіотик з групи аміноглікозидів для місцевого застосування. Володіє бактерицидною дією ряду грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів.

Фармакокінетика:
Гідрокортизон, що входить до складу препарату, частково абсорбується в прямій кишці. Період напіввиведення складає близько 90 мин.

Свідчення:
- геморой;
- свербіння в області заднього проходу.

Для ректальних капсул:
- внутрішній і зовнішній геморой (як у гострий період, так і з профілактичною метою);
- періанальна екзема;
- проктит;
- тріщини;
- післяродовий геморой;
- до- і післяопераційне лікування пацієнтів з гемороєм.

Режим дозування:
Проктоседіл застосовують протягом недовго (не більше 7 днів).
Ректальну капсулу вводять вранці і ввечері, а також, після кожного стільця.
Мазь в невеликій кількості наносять пальцем на ділянки локалізації свербіння або болю вранці і ввечері, а також, після кожного стільця. Для глибшого введення мазі на тюбик надягають аплікатор, переконуються в тому, що він введений до кінця, потім обережно натискають на тюбик в нижній його частині, видавлюють мазь і поступово виймають тюбик з апплікатором.

Побічна дія:
Місцеві реакції: рідко – печія, сухість слизової оболонки, приєднання вторинної інфекції.
Системні побічні ефекти пов’язані з гідрокортизоном, можливі при застосуванні препарату більше 7 днів.

Протипоказання:
- туберкульозна поразка аноректальної зони;
- вірусна, грибкова поразка аноректальної зони;
- вагітність;
- підвищена чутливість до компонентів препарату.

Особливі вказівки:
Препарат не рекомендується грудним дітям.
З обережністю застосовують препарат  пацієнти з артеріальною гіпертонією, хронічною серцевою недостатністю.
При застосуванні Проктоседілу у великих дозах і/або протягом тривалого часу підвищується ризик виникнення системних побічних ефектів, пов’язаних з гідрокортизоном.

Крем: 30 г (20-30 доз) в тубі.
1 г трібенозіду, 50 міліграм лідокаїну, гидрохлориду 20 міліграм. Інші інгредієнти: арлацел 60, цетомакрогол 1000, цетил алкоголь, РН, ізопропіл пальмітат, рідкий парафін важкий, метилпарабен, пропілпарабен, розчин сорбітолу, стеаринова кислота, пластівчаста, РН, деіонізована вода.

Фармакологічна дія:
Прокто-Глівенол – комбінований препарат для місцевого лікування геморою. Дія препарату зумовлена ефектом компонентів.

Трибенозид зменшує проникність капілярів, покращує мікроциркуляцію, підвищує тонус вен. Крім того, володіє протизапальною дією.

Механізм дії вивчений недостатньо, вважають, що Трибенозид є антагоністом брадикініну і інших медіаторів запалення і болю.

Лідокаїну гидрохлорид при місцевому застосуванні дає анестезуючу дію.

Прокто-Глівенол швидко купірує симптоми геморою: біль, запалення, свербіння, напругу.

Склад і форма випуску:

Фармакологічна дія:
Детралекс надає венотонізуючу і ангіопротектну діюя. Зменшує розтяжність вен, підвищує їх тонус і зменшує венозний застій; знижує проникність капілярів і збільшує їх резистентність, покращує мікроциркуляцію; покращує лімфатичний дренаж.

При систематичному застосуванні Детралексу зменшується вираження клінічних симптомів хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок органічної і функціональної природи.

Фармакокінетика:
Період напіввиведення діосміну становить 11 год.
Діосмін виводиться з організму в основному через кишечник. Через нирки виводиться 14% препарату.
Продуктами метаболізму діосміну є різні фенолові кислоти, що підтверджує їх наявність в сечі.

Показання:
- лікування хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок функціональної і органічної природи, тяжкість, що супроводжується болями, нічними судомами, трофічними порушеннями;
- лікування хронічного геморою і гострих гемороїдальних нападів.

Режим дозування:
При венозній недостатності призначають по 1-2 таб. на добу: опівдні і ввечері під час їжі.
При гострому геморої призначають по 6 таб. на добу протягом перших 4-х днів, потім – по 4 таб. на добу 6наступні три дні.

Побічна дія:
Було описано декілька випадків незначних порушень з боку ЖКТ і нейро-вегетативних порушень, що не вимагають відміни лікування.

Протипоказання:
- період лактації;
- підвищена чутливість до препарату.

Особливі вказівки:
Можливе застосування препарату в період вагітності.
Дотепер не було повідомлень про несприятливий вплив препарату на організм людини.
Грудне вигодовування не рекомендується протягом всього періоду лікування Детралексом, оскільки відсутні дані про потрапляння препарату в грудне молоко.

Передозування:
Симптоми передозування не зазначені.

Склад і форма випуску:

Фармакологічна дія:
Комбінований препарат для місцевого застосування. Підвищує місцеву резистентність слизистої оболонки прямої кишки і шкіри аногенітальної області до патогенної мікрофлори. У місці дії препарат збільшує фагоцитарну активність лейкоцитів і клітин системи мононуклеарів, які фагоцитують, підсилює утворення антитіл. Дає протизапальну, протиалергічну дію; зменшує набряк і стимулює регенерацію пошкоджених тканин.
Показання:
Важкий перебіг геморою; періанальні дерматити; анальне і генітальне свербіння, стійке до лікування іншими препаратами; алергічні ураження шкіри аноректальной області; анопапілит; анальна тріщина.

Режим дозування:
Мазь наносять тонким шаром на уражену область вранці і ввечері, а також, після кожної дефекації. Для глибшого введення мазі в пряму кишку можна використовувати апплікатор. Свічки в гострий період захворювання застосовують по 2-3 шт. на добу. Можливе комбіноване використання мазі і свічок. Після усунення суб’єктивних симптомів захворювання уражену область продовжують змащувати 1 раз/добу або вводять по 1 свічці 1 раз/добу протягом декількох днів. Після завершення курсу лікування Постерізаном форте, для закріплення терапевтичного ефекту і профілактики рецидивів захворювання, доцільно застосовувати препарат постерізан, що не містить в своєму складі ГКС, ще протягом 2-3 тижнів.

Побічна дія:
Алергічні реакції. При тривалому застосуванні і/або нанесенні на великі ділянки шкіри можливі системні побічні ефекти, характерні для ГКС.

Протипоказання:
Поразки аногенітальної області при туберкульозі, сифілісі, гонореї, мікозах, вірусних захворюваннях. Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Особливі вказівки:
З особливою обережністю слід застосовувати в I триместрі вагітності. Як консервант в препараті використовується фенол.

Склад і форма випуску:

Фармакологічна дія:
Комбінований препарат для місцевого застосування. Підвищує місцеву резистентність слизової оболонки прямої кишки і шкіри аногенітальної області до патогенної мікрофлори.
У місці дії препарат збільшує фагоцитарну активність лейкоцитів і клітин системи мононуклеарів, які фагоцитують, підсилює утворення антитіл. Зменшує ексудацію при запаленні, нормалізує проникність і тонус кровоносних судин, стимулює регенерацію пошкоджених тканин.

Показання:
Важкий перебіг геморою; періанальні дерматити; анальне і генітальне свербіння, стійке до лікування іншими лікарськими засобами; анопапілліт; анальна тріщина.

Режим дозування:
Мазь наносять тонким шаром на уражену ділянку шкіри і слизистої оболонки вранці і ввечері, а також, після кожної дефекації. Для глибшого введення мазі в пряму кишку можна використовувати апплікатор. Ректальні свічки застосовують вранці і увечері, а також після кожної дефекації. Можливо комбіноване використання мазі і свічок. Після купірування симптомів захворювання слід продовжувати лікування 2-3 тижні.

Побічна дія:
Можливі алергічні реакції.

Протипоказання:
Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Особливі вказівки:
Постерізан можна застосовувати під час вагітності і у грудних дітей. Як консервант до складу препарату входить фенол.