Діарея – це почастішання частоти випорожнень більше 3-х разів на добу в поєднанні зі зміною консистенції фекалій, появою термінових позивів на випорожнення кишечника.
Виділяють гостру діарею, що триває 7-10 днів, затяжну діарею – від 2 до 11 тижнів і хронічну – 3 місяці й більше.
Хоча в розвитку діареї можуть бути задіяні відразу кілька механізмів, для простоти можна вважати, що в більшості випадків мова йде про дисбаланс між усмоктувальними і видільної процесами.
Етіологія:
Причинами, що приводять до розвитку гострої діареї, є дієтичні похибки і харчова алергія (непереносимість цитрусових, полуниці, молока, зловживання кавою, пивом, клітковиною), прийом деяких лікарських препаратів (магній препарати, колхіцин, теофілін, антибіотики) і, звичайно ж, інфекційні агенти – бактерії, віруси і найпростіші. Справжня водяниста діарея розвивається внаслідок вірусного гастроентериту (ротовіруси, Норфолк віруси та ін) або дії бактеріальних токсинів (золотистий стафілокок ентеротоксігенная кишкова паличка, холерний вібіріон, кріптоспорідіі та ін.)
клініка
А незапальної діареї: як правило, у хворих не відзначається лихоманки, інтоксикації (слабкість, нудота), виділення крові у фекаліях, але через залучення в процес тонкої кишки спостерігається значна маса калу, втрата рідини.
Для діареї запального характеру типові часті дефекації з виділенням малого обсягу калових мас, лихоманка, кров у фекаліях, інтоксикація, але не зневоднення.
Лікування:
Необхідність у відшкодуванні рідини і солей виникає в тому випадку, якщо маса фекалій перевищує 500 мл на добу. Для цього може використовуватися Регідрон, а при недоступності розчинів промислового виробництва рекомендується розчин власного приготування (8 чайних ложок цукру, 1 чайна ложка кухонної солі, сік 2 апельсинів на 1 літр води). В даний час застосовуються різні модифікації цієї формули, але розчини на основі рисового відвару представляються найбільш перспективними.
Незапальна гостра діарея не є показанням до призначення антибактеріальних препаратів. Їх варто застосовувати при інфекціях, коли в картині захворювання є інтоксикація, лихоманка, домішки крові в фекаліях. Антибіотики в цьому випадку призначають емпірично ще до уточнення хвороботворного агента при мікробіологічному дослідженні. Така тактика виправдана, тому що процес швидкоплинний, а причини гострої бактеріальної діареї вдається встановити лише в 60% випадків. Ще рідше виявляються лямблії та інші найпростіші (менше 50%), для чого доводиться багато разів досліджувати зразки. Препаратами вибору визнані для бактеріальної діареї – фторхінолони (ципрофлоксацин, норфлоксацин тощо), при амебіазі – метронідазол, при гельмінтозах – відповідні антигельмінтні препарати.
Тривалість і тяжкість діареї зменшуються під впливом препаратів вісмуту і діосмектіта. Солі вісмуту погано всмоктуються. Присутня у просвіті, вісмут проявляє антибактеріальну активність, що і пояснює його позитивний ефект, наприклад, при діареї мандрівників. Що стосується діосмектіта (Смекта), то він пов’язує віруси, бактерії та бактеріальні токсини, створюючи передумови для зменшення запалення в слизовій оболонці кишечнику. Він успішно захищає слизову оболонку від дії мікроорганізмів і жовчних солей.
Препарати з насіння подорожника частіше використовуються для лікування закрепів, але завдяки вираженій водозвязній здібності вони можуть бути корисні і при діареї. Маса фекалій в цьому випадку не зменшується, але ущільнення фекалій і усунення рідкої консистенції полегшує переносимість діареї. Це особливо важливо при запальному її варіанті з частим стільцем невеликого об’єму.
Під маскою хронічної діареї можуть ховатися різноманітні захворювання – синдром роздратованого кишечнику, невиразкова диспепсія, хологенная діарея, целіакія, виразковий коліт, хвороба Крона, мікроскопічний коліт та інші. Уточнююча діагностика стає обов’язковим елементом лікувальної стратегії. Хронічна діарея спостерігається при деяких пухлинах, цукровому діабеті та ін. Кожна із зазначених захворювань вимагає свого лікування.