Archive for the ‘Інфекційні хвороби. Паразитологія’ Category
Поліомієліт – гостре інфекційне захворювання, що характеризується запальними змінами носоглотки, кишечника і поразкою нервової системі з розвитком паралічів.
Причина. Захворювання викликають поліовіруси, здатні тривало зберігатися в стічних водах, хлорованій воді, молоці. Добре переносять заморожування і висушування. Гинуть при нагріванні до 50о С.
Основним резервуаром і джерелом поліовірусов є людина. Його зараження часто ніяк не виявляється. Залежно від типу вірусу, опірності організму і його віку захворювання розвивається у 2-100% заражених. У зовнішнє середовище вірус виділяється з калом.
Гепатит – запалення паренхіми печінки (гепатоцити) і строми (зірчасті ендотеліоцити, або купфе-ровськіє клітки). Гепатити бывают:· неспецифічними (реактивні тобто як реакція печінкових кліток на запалення сусідніх органів – підшлункової залози, жовчного міхура, дванадцятипала кишка). Дуже часто реактивний гепа-тіт розвивається у хворих з хронічним панкреатитом, у хворих страждаючих виразковою хворобою две-надцатіперстной кишки
Джерело: nedug.ru
Форма випуску:
Розчин для ін’єкцій.
Фармакологічна дія:
Антибіотик широкого спектру дії з групи аміноглікозидів. Діє бактерицидно. Активний відносно Mycobacterium tuberculosis, більшості грамнегативних бактерій – Escherichia coli, Shigella spp., Salmonella spp., Proteus spp., Enterobacter spp., Klebsiella pneumoniae; грамнегативних коків – Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, а також грампозитивних коків – Staphylococcus spp. (зокрема, що продукують пеніциліназу).
Нізкочувствітельни або стійкі до препарату Pseudomonas spp., Streptococcus spp.. Стійкі до препарату анаеробні мікроорганізми, дріжджі, віруси і більшість простих.
Свідчення:
Інфекційно-запальні захворювання, викликані чутливими до препарату мікроорганізмами. Туберкульоз (у разі стійкості мікобактерій до стрептоміцину і фтівазіду).
Режим дозування:
При інфекціях нетуберкульозної етіології дорослим в/м або в/в (краплинно) призначають по 500 міліграм кожні 8-12 ч, добова доза складає 1-1.5 г; максимальна разова доза – 1 г з інтервалом між введеннями 12 ч, максимальна добова доза – 2 р. Тривалість лікування – 5-7 днів. Дітям препарат вводять тільки в/м, максимальна добова доза – 15 мг/кг, кратність введення – 2-3 рази в сут.
При туберкульозі дорослим призначають в дозі 1 г 1 раз в сут, дітям – по 15 мг/кг. Препарат вводять протягом 6 днів щодня, на 7-ій день – перерва. Кількість курсів і загальна тривалість лікування визначаються індивідуально.
У порожнині (плевральну, порожнина суглоба) вводять по 10-50 мл 0.25% водного розчину препарату. При проведенні перитонеального діалізу 1-2 г препарату розчиняють в 500 мл рідини, що діалізує.
Препарат можна застосовувати для введення у вигляді аерозоля.
При нирковій недостатності слід зменшити дозу препарату або збільшити інтервали між введеннями.
Побічна дія:
При тривалому застосуванні можливий розвиток невриту слухового нерва; мікрогематурія, альбумінурія.
Протипоказання:
Порушення функції нирок; зниження слуху, зокрема в результаті поразки слухового нерва; підвищена чутливість до препарату.
Особливі вказівки:
Не рекомендується сумісне застосування препарату із стрептоміцином, мономіцином, неоміцином, гентаміцином, флоріміцином.
Виробники:
Канаміцину сульфат (Kanamycini sulfas) Мосхимфармпрепарати, Росія.
Джерело: pharmnews.kz
BIOGAL
Склад і форма випуску:
Розчин для ін’єкцій 1 і 2 мл в ампулах по 10 шт. в упаковці.
1 амп. (1 мл) 1 амп. (2 мл) тобраміцина сульфат 40 міліграм 80 міліграм
Фармакологічна дія:
Антибіотик широкого спектру дії з групи аміноглікозидів. Діє бактерицидно. Високо активний відносно грамнегативних мікроорганізмів (синегнойной і кишковою паличок, клебсиелли, серрациі, провіденсиі, ентеробактера, протея, сальмонелли, шигелли), а також деяких грампозитивних мікроорганізмів (стафілококів).
Фармакокінетика
При в/м введенні швидко абсорбується. Максимальна концентрація в сироватці крові виявляється через 30-40 мін після введення.
Виділяється в основному нирками в незміненому вигляді.
Свідчення:
Інфекційні захворювання важкої течії, викликані чутливими до препарату мікроорганізмами:
- інфекції дихальних шляхів (бронхіт, бронхіоліт, пневмонія);
- інфекції шкіри і м’яких тканин (зокрема, інфіковані опіки);
- інфекції кісткової тканини;
- інфекції сечостатевої системи (пієліт, пієлонефрит, епідидиміт, простатит, аднексит, ендометріт);
- абдомінальні інфекції (зокрема, перитоніт);
- менінгіт;
- сепсис;
- ендокардит (у складі комбінованої парентеральної терапії з Пеніциліном або цефалоспоріновимі антибіотиками у високих дозах).
Режим дозування:
Встановлюють індивідуально, з урахуванням тяжкості течії і локалізації інфекції, чутливості збудника.
Препарат вводять в/м або в/в краплинно (для в/в інфузії разову дозу препарату розводять в 100-200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози).
При інфекціях середньої тяжкості добова доза складає 2-3 мг/кг маси тіла; кратність застосування – 3 рази в сут.
При інфекціях важкої течії добова доза може бути збільшена до 4-5 мг/кг маси тіла; кратність застосування – 3 рази в сут.
Якщо є можливість визначення змісту тобраміцина в сироватці крові, то дозувати препарат слід так, щоб максимальна концентрація (через 1 годину після введення) складала 0.007-0.008 мкг/мл.
Дітям до 5 років призначають в добовій дозі 3-5 мг/кг маси тіла в 3 прийоми. Новонародженим призначають в добовій дозі 2-3 мг/кг маси тіла в 3 прийоми. При в/в краплинному введенні концентрація препарату в інфузійному розчині не повинна перевищувати 1 міліграма/мл.
Тривалість лікування зазвичай складає 7-10 днів, проте, у разі потреби (наприклад, при лікуванні ендокардиту), вона може бути збільшена до 3-6 тижнів.
Хворим з порушенням функції нирок необхідно збільшити інтервал між введеннями препарату. При кліренсі креатиніну ( КК ) 40-80 мл/мін інтервал між введеннями повинен складати 12 ч; при КК 25-40 мл/мін – 18 ч; при КК 15-25 мл/мін – 24 ч; при КК 10-15 мл/мін – 36 ч; при КК 5-10 мл/мін – 48 ч; при КК менше 5 мл/мін – 72 ч.
Побічна дія:
З боку нирок: підвищення рівнів залишкового азоту і креатиніну в сироватці крові, олігурія, циліндрурія, протеїнурія (як правило, виникають у хворих з порушеннями функції нирок, що приймають препарат у високих дозах)
Ототоксичеськіє прояву: вестибулярні розлади (запаморочення, шум або дзвін у вухах); порушення слуху (зазвичай виникають при прийомі високих доз препарату або при його тривалому застосуванні).
З боку ЖКТ і печінки: нудота, блювота, зміна функціональних проб печінці.
З боку шкіри: сип, кропив’янка.
З боку органів кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.
Інші: можливі – головний біль, млявість, лихоманка.
Протипоказання:
Підвищена чутливість до препарату.
Особливі вказівки:
Перед терапією Бруламіцином необхідно провести мікробіологічне дослідження, а також визначити чутливість збудника до препарату, проте, в екстрених випадках можна почати проведення терапії препаратом і без вказаних досліджень.
У зв’язку з потенційною токсичністю аміноглікозидів в процесі терапії Бруламіцином слід звертати особливу увагу на функціонування нирок і слухового нерва. При перших ознаках погіршення слуху, порушеннях функції нирок, порушеннях в роботі вестибулярного апарату, слід понизити дозу або відмінити прийом препарату.
У хворих з нормальною функцією нирок, прінімющих Бруламіцин в межах рекомендованих доз і тривалості терапії, ризик виникнення ото- і нефротоксичних явищ знижується.
При виникненні токсичних симптомів виведення препарату можна прискорити шляхом перитонеального діалізу або гемодіалізу.
Препарат призначають з особливою обережністю недоношеним новонародженим (із-за незрілого канальцевого апарату нирок).
Вагітним жінкам препарат призначають тільки в тих випадках, коли очікуваний позитивний ефект перевищує можливий негативний вплив на плід.
В процесі терапії Бруламіцином може спостерігатися посилене розмноження нечутливих до препарату мікроорганізмів.
Передозування:
Симптоми: можливий розвиток некрозу ниркових канальців, що виявляється протеїнурією, вираженим підвищенням концентрації в крові сечовини і креатиніну. Можливо також розвиток нейром’язової блокади, унаслідок якої може наступити параліч дихальної мускулатури.
Лікування: при виникненні нейром’язової блокади показано введення солей кальцію; у разі зупинки дихання – штучна вентиляція легенів.
Хворим з нормальною функцією нирок проводять інфузію рідини і форсований діурез.
Хворим з порушеннями функції нирок показано проведення гемодіалізу.
Лікарська взаємодія:
При одночасному призначенні Бруламіцину з іншими нейро- і нефротоксичнимі антибіотиками, наприклад, аміноглікозидами, поліпептидними антибіотиками, цепоріном, можливе посилення нейро- і нефротоксичності препарату.
При сумісному застосуванні Бруламіцину з фуросемідом і урегитом можливе посилення ототоксичеського дії препарату.
При одночасному призначенні Бруламіцину з міорелаксантами, наприклад, тубокураріном, сукцинілхоліном, можливе посилення міорелаксациі, тривалий параліч дихальної мускулатури.
Джерело: pharmnews.kz
Форма випуску:
Порошок для ін’єкцій.
Фармакологічна дія:
Аміноглікозідний антибіотик широкого спектру дії. Надає бактерицидну дію, обумовлену придушенням синтезу білка на рівні рібосом мікробної клітки. Активний відносно мікобактерій туберкульозу, а також більшості грамнегативних бактерій (кишкова паличка, сальмонелли, шигелли, ієрсинії, паличка інфлуенци, паличка Фрідлендера; клебсиелла, гонококи, менінгококи; збудники чуми, туляремії, бруцельозу). Менш активний відносно стрептококів, пневмококів, ентеробактерій. До стрептоміцину чутливі стафілококи, стрептококи, дифтерійна паличка. Препарат не діє на анаеробні мікроорганізми, спірохети, рикетсії і віруси, на протей і синегнойную паличці.
Свідчення:
Первинний туберкульоз легенів і інших органів. Гнійний-запальні процеси, викликані чутливими до препарату мікроорганізмами (бактерійний ендокардит, менінгіт, перитоніт, інфекції сечовивідних шляхів, кишкові інфекції; туляремія, чума, бруцельоз).
Режим дозування:
Встановлюють індивідуально. Препарат вводять в/м, інтратрахеально, у вигляді аерозолів, внутрікавернозно.
При в/м введенні разова доза для дорослих складає 500 міліграм-1 г, добова – 1-2 р. При поганій переносимості препарату хворим з масою тіла менше 50 кг, а також особам старше 60 років, препарат призначають в добовій дозі 750 міліграм. Для дітей до 13 років і підлітків добова доза складає 15-20 мг/кг, але не більше 500 мг/сут для дітей до 13 років і 1 г/сут для підлітків. Дітям до 3 місяців призначають стрептоміцин з розрахунку 10 мг/кг в добу; від 3 до 6 міс. – 15 мг/кг; від 6 міс. до 2-х років – 20 мг/кг. Максимальні дози: у віці до 2-х років – 20 мг/кг в сут; 3-4 року – разова 150 міліграм, добова – 300 міліграм; 5-6 років – разова 175 міліграм, добова – 350 міліграм; 7-9 років – разова 200 міліграм, добова – 400 міліграм; 9-14 років – разова 250 міліграм, добова – 500 міліграм.
При лікуванні інфекцій нетуберкульозної етіології добову дозу призначають в 3-4 прийоми з інтервалом 6-8 ч, тривалість лікування в середньому складає 7-10 днів, максимально – до 14 днів. При лікуванні туберкульозу добову дозу зазвичай вводять в 1 прийом, при поганій переносимості добову дозу ділять на 2 прийоми. Тривалість лікування може складати 3 місяці і більш.
Внутрікавернозно стрептоміцин вводять шляхом інсуффляциі у вигляді сухої речовини або інстилляції 10% розчину 1 раз на добу не більше 1 г (у стаціонарі). Інтратрахеально дорослим призначають по 500 міліграм-1 г 2-3 рази в тиждень або більш.
Для пацієнтів з супутньою артеріальною гіпертонією і ІБС початкова доза препарату складає 250 мг/сут, при хорошій переносимості доза може бути збільшена.
Побічна дія:
Кропив’янка, лікарська гіпертермія, порушення функції нирок, альбумінурія, гематурія; діарея; тахікардія; запаморочення, головний біль; вестибулярні розлади, порушення слуху.
Протипоказання:
Облітеруючий ендартеріїт; міастенія; захворювання, пов’язані із запаленням VIII пар ЧМН ; важкі форми серцево-судинної і ниркової недостатності; порушення мозкового кровообігу; підвищена чутливість до стрептоміцину.
Особливі вказівки:
Хворим з порушеннями функції виділення нирок, а також пацієнтам з ураженнями печінки добову дозу препарату скорочують. Вагітним жінкам і грудним дітям препарат призначають тільки за життєвими свідченнями. Внутрішньокавернозне введення препарату не рекомендується при незарощенні плевральної порожнини в місці введення катетера і при прикореневій локалізації каверн. Стрептоміцин не рекомендується застосовувати спільно з препаратами, що володіють ототоксичеськім дією (канаміцин, флоріміцин, рістоміцин, гентаміцин, мономіцин), а також з фуросемідом і недеполяризуючими нейром’язовими блокаторамі.
Виробники:
Стрептоміцин (Streptomycin) Sanavita, Німеччина.
Джерело: pharmnews.kz
Форма випуску:
Розчин для ін’єкцій.
Фармакологічна дія:
Антибіотик групи аміноглікозидів. Діє бактерицидно. Високо активний відносно грамнегативних мікроорганізмів: Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Serratia spp., Shigella spp., Salmonella spp., Proteus spp., Citrobacter sp., Proteus spp. (індол-положітельниє і індол-отріцательниє), Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Pseudomonas aeruginosa і Neisseria gonorrhoeae. Активний також відносно деяких грампозитивних мікроорганізмів, зокрема Staphylococcus spp. (штамів, що продукують і не продукують пеніциліназу, а також метіциллінрезістентних штамів). Деякі штами Providencia spp., Acinetobacter spp. і Aeromonas spp. також чутливі до нетілміцину.
Свідчення:
Інфекційно-запальні захворювання, викликані чутливими до препарату мікроорганізмами, в т.ч. бактеріємія, септицемія (включаючи сепсис новонароджених); інфекції дихальних шляхів, нирок і сечостатевих шляхів, шкіри і м’яких тканин, кісткової тканини і суглобів; інфіковані опіки, рани; післяопераційні інфекції; інфекції органів черевної порожнини і ЖКТ, перитоніт; гостра неускладнена гонококкова інфекція у чоловіків (уретрит, проктит) і жінок (уретрит, цервіцит, проктит).
Режим дозування:
Індивідуальний. Вводять в/м або в/в . Для дорослих добова доза складає 4-6 мг/кг маси тіла; кратність введення – 2-3 рази в сут; при важкому перебігу захворювання добова доза може бути збільшена до 7.5 мг/кг.
Для дітей добова доза – 6-7.5 мг/кг; кратність введення – 3 рази в сут. Для новонароджених старше за 1 тиждень і немовлят добова доза складає 7.5-9 мг/кг, кратність введення – 2 раза/сут. Для недоношених дітей і новонароджених молодше за 1 тиждень добова доза складає 6 мг/кг, кратність введення – 2 раза/сут.
Курс лікування складає 7-14 днів.
При порушенні функції нирок потрібна корекція режиму дозування нетілміцина. Можна збільшити інтервал між введенням встановленої разової дози. Для обчислення інтервалу часу слід помножити значення концентрації креатиніну в сироватці (виражене в мг/100 мл) на 8. Так наприклад, для пацієнта з концентрацією креатиніну 3 мг/100 мл інтервал між введеннями препарату складе 24 ч. В деяких випадках потрібне частіше введення антибіотика (наприклад, кожні 8 ч). В цьому випадку перша доза рівна тій, яка рекомендована для пацієнтів з нормальною функцією нирок. Підтримуючу разову дозу встановлюють залежно від значень КК . Так, наприклад, при КК 70-100 мл/мин/1.73 м 2 підтримуюча доза складає 80% від стандартної дози; при КК 55-70 мл/мін – 65%; при КК 45-55 мл/мін – 55%; при КК 40-45 мл/мін – 50%; при КК 35-40 мл/мін – 40%; при КК 30-35 мл/мін – 35%; при КК 25-30 мл/мін – 30%; при КК 20-25 мл/мін – 25%; при КК 15-20 мл/мін – 20%; при КК 10-15 мл/мін
- 15%; при КК менше 10 мл/мін – 10%.
В/у введення нетілміцина доцільно застосовувати при септицемії, шоці, при хронічній серцевій недостатності, гематологічних порушеннях, важких опіках, а також у хворих із зниженою масою тіла.
Пацієнтам, що знаходяться на гемодіалізі, нетілміцин слід вводити в кінці кожної процедури гемодіалізу в дозі 2 мг/кг дорослих і 2-2.5 мг/кг – для дітей (залежно від тяжкості інфекції).
При гонореї рекомендується одноразове в/м введення 300 міліграм нетілміцина (вводять по половині дози в кожну сідницю). При неускладненій інфекції сечових шляхів (особливо у разі загострення хронічної інфекції) у пацієнтів без ознак ниркової недостатності нетілміцин вводять 1 раз на добу в дозі 3 мг/кг; курс лікування – 7-10 днів.
Побічна дія:
Можливі гематурія, протеїнурія, циліндрурія, зниження КК, підвищення концентрації креатиніну і залишкового азоту в сироватці крові, зниження слуху, запаморочення, шум у вухах, шкірний висип, еозинофілія, можлива хворобливість в місці ін’єкції. лихоманка; рідко – блювота, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ і ЩФ в сироватці крові, підвищення концентрації білірубіну, зниження рівня гемоглобіну, числа лейкоцитів, тромбоцитів, нервово-м’язова блокада.
Протипоказання:
Підвищена чутливість до нетілміцину, підвищена чутливість до антибіотиків групи аміноглікозидів в анамнезі.
Особливі вказівки:
В період лікування пацієнтам потрібне постійне лікарське спостереження. Слід регулярно контролювати загальний аналіз сечі, концентрації в сироватці крові сечовини, креатиніну; КК. По можливості слід знімати серійні аудіограми (особливо у хворих з підвищеним ризиком розвитку ототоксичності).
З обережністю призначають пацієнтам, страждаючим міастенією, паркінсонізмом, а також дітям, хворим бутулізмом.
Ризик виникнення токсичних побічних ефектів підвищений при застосуванні високих доз нетілміцина, при тривалому курсі лікування, а також у пацієнтів з порушенням функції нирок і у немолодих пацієнтів. В період лікування слід контролювати концентрацію нетілміцина в плазмі крові. Максимальна концентрація нетілміцина не повинна тривало перевищувати 16 мкг/мл. Мінімальні концентрації нетілміцина, визначувані в плазмі перед введенням чергової дози, повинні знаходитися в діапазоні 0.5-2 мкг/мл.
Безпека застосування нетілміцина в період вагітності не встановлена. Невеликі кількості нетілміцина виділяються з грудним молоком. При необхідності призначення препарату годуючої матері слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування.
Ризик виникнення нефротоксичних і/або нейротоксичеськіх ефектів збільшується при сумісному і/або послідовному застосуванні нетілміцина і наступних лікарських препаратів: цисплатін, бацитрацин, поліміксин В, колістін, цефалорідін, амфотеріцин В, ацикловір, «петлеві» діуретики, віоміцин, ванкоміцин, канаміцин, гентаміцин, амікацин, сизоміцин, тобраміцин, неоміцин, стрептоміцин, паромоміцин.
Read the rest of this entry »
Збудник герпесу відноситься до тих вірусів, які одного разу потрапивши в організм, залишаються в ньому назавжди. Як можна захиститися від небезпечного захворювання? І як протистояти інфекції, якщо зараження все-таки відбулося?
Герпетичні інфекції (або герпес з грец. herpete означає «повзти») – широко поширені захворювання, сімейства Herpesviridae, викликаються вірусами, які налічують близько 100 вірусів і відрізняються різноманіттям клінічних проявів, як правило, хронічним протіканням, а також, різними шляхами передачі збудників інфекції. З численного сімейства герпесвірусів лише 8 вірусів викликають захворювання в людини.
Простий герпес – одне з найбільш поширених захворювань герпетичної інфекції (ГІ), збудником якого є вірус простого герпесу (ВПГ), що є висипанням у вигляді бульбашок (везикул), які можуть виникати на будь-якій ділянці шкіри і слизових оболонок.
Форма випуску:
Розчин для ін’єкцій. Суха речовина для ін’єкцій.
Фармакологічна дія:
Напівсинтетичний антибіотик широкого спектру дії з групи аміноглікозидів. Діє бактерицидно. Високо активний відносно ряду грамнегативних аеробних бактерій: Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Shigella spp., Salmonella spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp., Serratia spp., Providencia stuartii. Препарат активний також відносно деяких грампозитивних мікроорганізмів: Staphylococcus spp. (зокрема, стійких до Пеніциліну, метіцилліну, деяким цефалоспорінам), деяких штамів Streptococcus.
Свідчення:
Інфекційно-запальні захворювання важкої течії, викликані чутливими до препарату мікроорганізмами, зокрема перитоніт, сепсис (включаючи сепсис новонароджених), менінгіт, остеомієліт, ендокардит, пневмонія, емпієма плеври, абсцес легені, гнійні інфекції шкіри і м’яких тканин, інфіковані опіки, часто рецидивуючі інфекції сечовивідних шляхів.
Режим дозування:
Встановлюють індивідуально, з урахуванням тяжкості течії і локалізації інфекції, чутливості збудника. Препарат зазвичай вводять в/м ; можливо також в/у введення (струменеве протягом 2 мін або краплинне). При інфекціях середньої тяжкості добова доза для дорослих і дітей складає 10 мг/кг маси тіла; кратність 2-3 рази на добу. Новонародженим і недоношеним дітям призначають в початковій дозі 10 мг/кг, потім кожні 12 ч вводять по 7.5 мг/кг. При інфекціях, викликаних синегнойной паличкою, і інфекціях, загрозливих життю, амікацин призначають в дозі 15 мг/кг в добу в 3 прийоми. Тривалість лікування при в/у введенні складає 3-7 днів, при в/м – 7-10 днів. Хворим з порушенням функції виділення нирок потрібна корекція режиму дозування залежно від значень КК .
Побічна дія:
Можливі – підвищення концентрації печінкових трансаміназ і білірубіну в крові; алергічні реакції (шкірний висип, свербіння, лихоманка, рідко – набряк Квінке); зміни картини периферичній крові (анемія, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія); нудота, блювота, головний біль, сонливість. Нефротоксична дія (олігурія, протеїнурія, мікрогематурія аж до розвитку ниркової недостатності). Ототоксичеськоє дія (зниження слуху, вестибулярні розлади аж до розвитку необоротної глухоти). Дуже рідко – порушення нервово-м’язової передачі.
Протипоказання:
Важкі порушення функції нирок, уремія, вагітність; підвищена чутливість до антибіотиків – аміноглікозидів, неврит слухового нерва.
Особливі вказівки:
Амікацин несумісний в розчині з деякими пеніциллінамі, цефалоспорінамі, амфотеріцином, хлоротіазідом, еритроміцином, гепарином, нітрофурантоїном, тіопентоном, варфаріном, а також, залежно від складу і концентрації розчину – з тетрацикліном, вітамінами групи B, вітаміном C і калія хлоридом.
Виробники:
АМІКАЦИН (AMIKACIN) ICN GALENIKA, Югославія; Амікацин (Amikacin) Pharmachim Holding, Болгарія; Амікин (Amikin) Bristol-Myers Squibb, США; Лікацин (Likacin) Lisapharma, Італія; Мікин (Mikin) Dee-Pharma, Індія; Селеміцин (Selemycin) Medochemie, Кіпр.
Read the rest of this entry »
Н у, ось: починаються звичні біди! Кому незнайомі неприємні пухкі болячки, що зудять, на губах під час простуди? У дитинстві вони викликають здивування, в юності – сльози по тимчасово втраченій красі, в зрілості – філософська байдужість. Але у будь-якому випадку до цих короткочасних неприємностей ми відносимося байдуже: чухнеться і забудеться, є проблеми серйозніше. І марно!
Адже герпес будь-якої хвилини може виникнути не на звичному і найшкідливішому місці -около рота, а на слизистій порожнині носа, очей, статевих органів. Герпес – по суті, вірус (зрідни Сніду) і, одного разу потрапивши в наш організм, може “спливти” в найнесподіванішому місці і в самий невідповідний час. І тоді шкода від нього вже не можна буде назвати чисто косметичним. Втім, все по порядку…
Вірус герпесу потрапляє в організм людини різними шляхами. Обзавестися їм можна ще в утробі матері, якщо під час вагітності у неї, теж колись зараженою, трапилося загострення генітальної форми герпесу. Радісні поцілунки родичів теж можуть подарувати немовляті заразу. Через дотик, загальний посуд і інші тісні контакти підхопити лицьовий герпес можна на будь-якій стадії життя. Його ж генітальна форма відноситься до захворювань, статевих, що передаються, шляхом, і зустрічається мало не частіше, ніж гонорея.
Крім того, не дивлячись на відмінність між двома видами герпесу (ліцевой, що вважає за краще селитися на слизистих поверхнях губ, око носа; і генітальний, такий, що вражає в основному статеві органи), вони легко перехрещуються. Тобто, потрапивши в невластиве середовище, як лицьовий, так і генітальний герпес не зачахнуть, а пустяться розмножуватися далі. Причому не нехтуватимуть і зовсім незвичними житлами: поверхнею спини, живота, грудям – словом, будь-якій частині тіла, куди тільки занесе їх легковажна примха власника.
Розмножується герпес головним чином під час загострення (і дуже часто саме в таку мерзенну осінню сльоту, коли імунна система організму вже ослаблена). Ознаки його початку – виникнення відчуття пощипування або оніміння, свербіння і паління шкіри. Всього через декілька годинників на почервонілій шкірі з’являються дрібні бульбашки, які швидко лопаються і викидають в навколишнє середовище величезну кількість вірусів. У цей період людина буває особливо заразливою. Але все таки мікроскопічні віруси не літають: для зараження необхідний тісний контакт з самою виразкою – поцілунки, дотики. В цей час і самому хворому нескладно рознести заразу по інших ділянках свого тіла.